Цікаве про письменників
Данте Аліг'єрі, підсумовуючи свої міркування щодо мети та умов
письменницької праці, висловив таку думку:"Ніжачись на перині м'якій,
слави собі аж ніяк не здобудеш". І тим самим проголосив свою
прихильність до дисципліни творчості... Згадаємо Гюстова Флобера, який,
відмовившись від усіх принад життя, зачинився в маєтку Круассе й
просиджував аж до темряви за своїм письменницьким столом , багато разів
переписуючи розділи роману "Мадам Боварі". "Я люблю мою роботу любов'ю
нестямною і дикою, як аскет, волосяниця роздирає моє тіло".
Справжнім " рабом мистецтва" був і його земляк Оноре де Бальзак. Працюючи над "Людською комедією", він забував про все на світі. Хтось із його сучасників не без іронії сказав: "Натхнення Бальзака дорівнює п'ятдесяти тисячам чашок кави". Своєрідним "допінгом" кава була для Дені Дідро та Руссо, для Ф.Шіллера.
Франческо Петрарка... Сучасники згадували, що в його домі у Воклюзі на всіх столах було письмове приладдя. "Нерідко я, - писав італійський поет, - навіть прокидаючись у ночі потемки намацую перо біля мого узголов'я і - поки не зникла думка - записую, а назавтра ледве можу розібрати занотоване в темряві".
Гете, Вальтер Скотт, Віктор Гюго сідали за свій робочий стіл з пунктуальністю, якій могли позаздрити найкращі канцеляристи.
Фрідріх Шіллер писав свої твори, тримаючи ноги в холодній воді, а Бальзак полюбляв писати, стоячи босоніж на кам'яній підлозі.
Агата Крісті диктувала друкарці черговий детектив, лежачи в теплій вані й ласуючи яблуками.
Гофман писав свої новели в кімнаті, обклеєній чорними шпалерами, а лампу прикрашав, залежно від настрою, білий, зелений або блакитний абажур.
Бернард Шоу вдавався до стенографії, щоб не розгубити думок.
Щодо паперу, то і тут спостерігаємо дивні симпатії та антипатії. Руссо любив дорогий позолочений папір, саме на ньому він записав свій роман "Нова Елоїза". Анатоль Франс навпаки нехтував якістю паперу й писав на старих листах, конвертах, запрошеннях, навіть візитках і квитанціях. траплялось і так, що письменники "доваряли" свої твори не паперу, а виробам з порцеляни, віялам, хусточкам, як, скажімо, це робив французький поет Малларме.
Шекспір наказував зачиняти себе в маленькій мансарді і не випускати, поки не напише чергову трагедію.
Отже, як бачимо, письменницькі дивацтва не мали меж...
Справжнім " рабом мистецтва" був і його земляк Оноре де Бальзак. Працюючи над "Людською комедією", він забував про все на світі. Хтось із його сучасників не без іронії сказав: "Натхнення Бальзака дорівнює п'ятдесяти тисячам чашок кави". Своєрідним "допінгом" кава була для Дені Дідро та Руссо, для Ф.Шіллера.
Франческо Петрарка... Сучасники згадували, що в його домі у Воклюзі на всіх столах було письмове приладдя. "Нерідко я, - писав італійський поет, - навіть прокидаючись у ночі потемки намацую перо біля мого узголов'я і - поки не зникла думка - записую, а назавтра ледве можу розібрати занотоване в темряві".
Гете, Вальтер Скотт, Віктор Гюго сідали за свій робочий стіл з пунктуальністю, якій могли позаздрити найкращі канцеляристи.
Фрідріх Шіллер писав свої твори, тримаючи ноги в холодній воді, а Бальзак полюбляв писати, стоячи босоніж на кам'яній підлозі.
Агата Крісті диктувала друкарці черговий детектив, лежачи в теплій вані й ласуючи яблуками.
Гофман писав свої новели в кімнаті, обклеєній чорними шпалерами, а лампу прикрашав, залежно від настрою, білий, зелений або блакитний абажур.
Бернард Шоу вдавався до стенографії, щоб не розгубити думок.
Щодо паперу, то і тут спостерігаємо дивні симпатії та антипатії. Руссо любив дорогий позолочений папір, саме на ньому він записав свій роман "Нова Елоїза". Анатоль Франс навпаки нехтував якістю паперу й писав на старих листах, конвертах, запрошеннях, навіть візитках і квитанціях. траплялось і так, що письменники "доваряли" свої твори не паперу, а виробам з порцеляни, віялам, хусточкам, як, скажімо, це робив французький поет Малларме.
Шекспір наказував зачиняти себе в маленькій мансарді і не випускати, поки не напише чергову трагедію.
Отже, як бачимо, письменницькі дивацтва не мали меж...
Немає коментарів:
Дописати коментар